КЗО "Середня загальноосвітня школа №76" ДМР

 


Інклюзивна освіта в школі

 

Інклюзивна освіта: основні положення

 

 

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість усім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це гнучка, індивідуалізована система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими навчальними потребами в умовах загальноосвітнього закладу  за місцем проживання спільно з їх здоровими однолітками.

Основним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх проблем у шкільному середовищі та поза його межами.

Під час визначення суті інклюзії важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

·        Інклюзія – це процес. Її слід розглядати як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності слід розглядати як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих. 

·        Інклюзія пов'язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона передбачає комплексну оцінку, збирання інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та його практичної реалізації.

·        Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» у цьому контексті слід розглядати як надання можливості вчитися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» слід розглядати як позитивний досвід, якого набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» слід розглядати як комплексний результат навчання впродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.

·        Інклюзія передбачає певний наголос на тих групах учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості брати участь в освітньому процесі.

Інклюзивна система навчання передбачає усунення організаційних, психологічних, архітектурних перешкод, включення дитини з особливими освітніми потребами у загальну шкільну програму. Це означає пристосування до потреб дитини середовища, навчальних програм, наочних матеріалів, процедур оцінювання знань та надання додаткових послуг, щоб допомогти увійти у середовище однолітків та засвоїти навчальні програми.

 

Принципи та цінності інклюзивного навчання:

·        рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;

·        визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;

·        забезпечення права дітей розвиватися в родинному оточенні та мати доступ до усіх ресурсів місцевої громади;

·        залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;

·        навчальні програми, в основі яких лежить особистісно орієнтований, індивідуальний підхід  і які сприяють розвитку навичок навчатися впродовж усього життя та брати повноцінну участь у житті громади,суспільства;

 

В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка заперечує будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.  

Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Проміжним етапом розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції, який також має кілька типів.

Соціальна інтеграція. Діти з особливими потребами можуть брати участь разом з іншими дітьми в позакласній діяльності, такій як харчування, ігри, екскурсії тощо, як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак вони не навчаються разом.

Функціональна інтеграція. Як діти з особливими потребами, так і їхні однолітки навчаються в одному класі. Існує два типи такої інтеграції: часткова інтеграція й абсолютна інтеграція. За часткової інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спецкласі або відділенні школи і відвідують тільки окремі загальноосвітні заходи, тоді як за абсолютної інтеграції такі діти проводять увесь час в загальноосвітніх класах. Саме останній тип інтеграції можна розглядати як справжню освітню інтеграцію.

Зворотна інтеграція. Про такий тип інтеграції можна говорити тоді, коли здорові діти відвідують спецшколу.

Спонтанна або неконтрольована інтеграція. Має місце тоді, коли діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки. Є причини вважати, що в багатьох країнах чимала кількість таких дітей складає більшу частину тих, кого залишають навчатися на повторний рік.

Згідно моделі інтеграції при загальноосвітній школі організуються спеціальні класи для дітей з конкретним порушенням психофізичного розвитку. В них навчальний процес здійснюється роздільно за спеціальними навчальними планами, програмами, підручниками та супроводжується обов'язковими заняттями з корекційного блоку. У вільні від навчання години учні спільно зі здоровими однолітками беруть участь у різних сферах шкільного життя.

Термінологічний словник

Діти з особливими потребами – поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (вихованці дитячих будинків тощо).

 

 Інклюзія. На відміну від інтеграції, яка відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл, інклюзія передбачає пристосування шкіл, їх загальної освітньої філософії до потреб усіх учнів.

 Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, яка ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Інклюзивний підхід – створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, зокрема діти з особливими освітніми потребами, які навчаються в загальноосвітніх школах. Водночас усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень і дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто «відрізняється».

Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в загальний освітній простір. Розрізняють часткову та вичерпну соціальну інтеграцію. За часткової інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спецкласі або відділені школи та відвідують лише окремі загальноосвітні заходи. За абсолютної інтеграції такі діти проводять весь час у загальноосвітніх класах.

Психолого-педагогічний супровід – діяльність практичного психолога та спеціального педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, нормалізації сімейних стосунків та її інтеграції в соціум.

Адаптаціями називають зміни в середовищі та організації роботи, завдяки яким дитина з особливими потребами має змогу брати активну й повноцінну участь у заняттях та інших видах діяльності.

Загальні здібності – особливості індивідуальності, що зумовлюють діапазон можливостей людини та її здатність до освоєння культур і навчання, різних видів діяльності.

Спеціальні здібності – особливості індивідуальності, які забезпечують успішність виконання певної діяльності. Для їхнього розвитку потрібні систематичні й наполегливі вправи, а також ставлення індивіда до них як засобу вирішення життєво важливих завдань.

Спеціальна освіта – дошкільна, загальна середня, професійно-технічна та вища освіта, для отримання якої дітям з особливостями психофізичного розвитку створюють спеціальні умови.

Спеціальні умови для отримання освіти – умови навчання, зокрема спеціальні програми та методи освіти, індивідуальні технічні навчальні засоби, підручники, навчальні посібники, а також педагогічні, медичні, соціальні та інші послуги, без яких неможливо або ускладнено засвоєння загальноосвітніх та професійних навчальних програм особами з особливостями психофізичного розвитку.

Факти

·        Дані психолого-медико-педагогічних консультацій свідчать, що дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, в Україні 1076345, що становить 12,2 % від загальної кількості дітей в країні.

·        За оцінками експертів, близько 25 % дітей-інвалідів можуть навчатися в масових школах.

 

Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх та спеціальних закладів щодо процедури переходу до інклюзивного навчання дітей з особливими потребами

У системі освіти України, як і в інших країнах світу, стійкі позиції в навчанні дітей з особливими потребами все чіткіше займає інтеграція.

З метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про збереження, виживання, захист і розвиток дітей, національних програм із соціально-педагогічної підтримки дітей з особливими потребами та їхніх батьків в Україні розпочато державний експеримент із навчання цих дітей в загальноосвітньому просторі. Ми рекомендуємо його здійснювати в нашому регіоні за різними напрямами.

Один із цих напрямів – інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Навчальний процес здійснюється диференційовано за індивідуальними програмами, посильними для дітей, і за умов кваліфікованої спеціальної колекційної допомоги. Тому крім вчителя загальноосвітньої школи у навчальному процесі активну участь бере другий вчитель зі спеціальної школи, який володіє корекційно-компенсаторними технологіями (тобто асистент учителя).

Щоб досягти успіху, учитель разом з батьками повинен визначити потреби дитини і розробити відповідні заходи для її підтримки. Навчальні програми для дітей з особливими потребами обов'язково повинні бути індивідуалізованими та високоякісними. Учителі і вихователі інклюзивних класів і груп повинні бути відповідним чином підготовлені і постійно займатися підвищенням своєї кваліфікації.

Характерні риси інклюзивних шкіл:

· Домовленість з управлінням освіти.

· Взаємоузгодженість між директорами освітніх закладів.

· Навчанням дітей з особливими потребами займаються вчителі загального профілю у звичайних класах.

· Запровадженням інклюзивних підходів займається весь персонал школи. Педагоги та інші працівники всіляко сприяють розвитку особистості кожної дитини.

· Батьки та інші члени родин активно залучаються до прийняття рішень стосовно методів навчання і виховання своїх дітей.

· Плани роботи з дітьми розробляє колектив професіоналів, члени якого ефективно співпрацюють один з одним.

· Ролі і відповідальність усіх працівників чітко визначені.

· Програми роботи з дітьми з особливими потребами передбачають індивідуалізовані навчальні плани, розроблені з урахуванням сильних рис, схильностей і потреб учнів. 

· Ефективність програм регулярно оцінюють, до цього процесу залучають членів родин, педагогів, фахівців та інших причетних до справи осіб.

· Створення відповідної бази для корекційного блоку: - наявність програм, підручників, спеціального обладнання, дидактичних матеріалів; - надання діагностичних, консультативних та дієвих послуг фахівцями (корекційними педагогами, логопедами, психологами, дитячими психіатрами, фахівцями з фізкультури, працетерапії, терапії поведінки, дієтотерапії, соціальними працівниками).

· Уведення додаткових штатних одиниць.

· Організація психолого-медико-соціального супроводу дітей, які навчаються.

· Відвідування вчителем загальноосвітньої школи занять у спеціальній школі наприкінці навчального року з метою спостереження за дітьми, які навчатимуться в інклюзивному класі.

 · {C}Проведення спільних педрад, семінарів, науково-практичних конференцій з обговорення проблем інклюзивного навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітній школі.

Отже, вирішення питання про інклюзивне навчання в кожному конкретному випадку потребує попереднього врахування багатьох чинників у комплексі.

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл

для успішної роботи з дітьми, які мають особливі потреби.

Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями і навичками:

 · Ознайомитися з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.

 · Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

 · Ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушенням зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів. Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків. Вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи.

· Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.

· Закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні.

· Навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей.

· Створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.

· Формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.

· Ставитися з повагою до дітей та батьків.  

 Роль учителів (корекційних педагогів) спеціальних шкіл.

Допомогти вчителю загальноосвітньої школи:

· Дати об'єктивну характеристику дитині з особливими потребами, ознайомити з її особовою справою, медичними та психологічними картами.

· Спільно складати календарно-тематичний та індивідуальний плани, підготовку занять.

· Внести зміни до програми загальноосвітніх предметів та провести їх коригування: - вводити пропедевтичні розділи з метою підготовки дітей для сприймання матеріалу: - вводити специфічні навчальні предмети.

Для дітей із вадами зору: провести заняття з орієнтування в просторі та розвитку мобільності.

Для дітей із вадами слуху: провести заняття з розвитку залишкового слуху та усного мовлення.

Для дітей із розумовою відсталістю: провести заняття із соціально-побутової орієнтації.

· Бути (тимчасово) присутнім на уроках з метою кращого задоволення специфічних потреб дітей.

· Надати методичні рекомендації з виготовлення та використання наочності й дидактичного матеріалу з метою активізації збережених аналізаторів.

· Навчити використовувати спеціальні технічні засоби навчання для корекції і компенсації недоліків розвитку дітей: - звукопідсилювальну апаратуру індивідуального та колективного використання (під час навчання дітей із вадами слуху); - лупи, окуляри, монокуляри, бінокуляри (для дітей із вадами зору); - статистичні екранні посібники (схеми, малюнки, креслення) з метою активізації сприйняття дітьми навчального матеріалу; - комп'ютерні технології для ефективнішого розвитку мовлення, навичок читання, письма, математики, психолого-педагогічного тестування дитини на початку навчання а наприкінці року.

· Створити систему «гнучких» класів і активно в них працювати.

· Проводити моніторинг розвитку дитини.

· Співпрацювати з батьками, учителями, фахівцями під час оцінювання дитини.

· Прогнозувати подальший шлях навчання учня.

· Організувати короткочасні курси з метою ознайомлення зі спеціальними формами та методами освіти, компенсації і корекції.

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл, які навчають у своїх класах дітей із порушенням інтелекту (з легкою розумовою відсталістю).

1. Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень з особливими освітніми можливостями:

· Створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі учні відчували себе членами колективу.

· Привчати здорових дітей допомагати (за потреби) опікуватися розумово відсталими однолітками.

· Не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

 

2. Перед тим як прийняти до класу дитину з легкою розумовою відсталістю, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби:

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з'ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку.

Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю (стан пам'яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).

4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю.

Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи важкість дефекту).

До процесу складання навчального плану бажано залучити психолога.

6. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх під час навчання; враховувати в плануванні діяльності.

 · Розумово відсталі діти мають (як правило) слабку, короткочасну пам'ять, тому матеріал треба подавати невеликим «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу.